НУ ПОЧЕМУ ОПЯТЬ – КАКОКРАТИЯ!?

Известно, что в мире зафиксировано около пятидесяти разнообразных форм управления государством. Некоторые из них, уже знакомы читателю из брошюры «Азбука избирателя», выпущенной в 2014 году. Тем не менее, вспомним некоторые формы государственного правления. Ниже представляются в алфавитном порядке.

Автократия (гр. автос – сам; кратос – власть) – самовластие, самодержавие (в Древней Греции, Риме, Византии).

Анархия (гр. ан – отрицание; архе - власть) – безвластие, безгосударственное общество (первобытно общинный строй).

Аристократия (гр. аристос - превосходный, кратос- власть) – власть, принадлежащая знати (в Древнем Риме, в республиках средневековой Европы).

Бюрократия (фр. бюро – канцелярия; гр. кратос - власть) – централизация правительственной власти (в Древних Шумере, Египте, Риме, Византии и в Китае).

Геронтократия (гр. герон - старик) – правление старейшин (у аборигенов Австралии, в Океании, на Кавказе).

Демократия (гр. демос -народ, кратос - власть) – политический режим, в основе которого лежит коллективное принятие решений. Основные признаки современной демократии:

1. Лидеры избираются путем честного, состязательного и всенародного голосования.
2. Народ является единственно легитимным источником власти.
3. Общество занимается самоуправлением ради достижения всеобщего блага.

ЗАЛИШИТИ СЛІДИ: ВИДИМІ Й НЕВИДИМІ

Чому освічена людина не стежить за тим, щоб їй не було соромно, коли вона залишить будь-яке громадське місце, в яке вона увійшла?

Неприбране робоче місце, сміття, кинуте повз урну на тротуарі, в під'їзді, в ліфті. Плювок на землю. Допущена неохайність у відхожих місцях. Все це ознаки, які на фізичному рівні розвитку суспільних відносин свідчать про відсутність елементарної санітарної культури.

Освічена, але невихована, недостатньо культурна людина живе і мислить за принципом: «А мені так зручно!».

Інакше поводиться людина вихована. Вона не захаращує приміщень, не залишає за собою сміття, словом, не залишає після себе слідів якої б то не було неохайності. Інтелігентна людина завжди піклується про те, аби їй не було соромно за своє перебування у будь-якому громадському місці.

Про таку кажуть - вихована, культурна, ввічлива людина. І для цього не обов'язково мати вищу освіту!

Але бувають і невидимі сліди перебування, за якими можна визначити внутрішній світ (духовну культуру) людини. Коли після неї в групі людей залишається конфлікт, сварка, образа, недружелюбність, упередженість. Це ознаки відсутності духовної культури, що свідчать про ментально-емоційний недорозвиток людини, конкретніше - про відсутність любові до ближнього, як до самого себе.


Та й як інакше? Хіба може людина, неповноцінно любляча себе, полюбити іншого повноцінно? Що це означає - неповноцінно? А те і значить, що не знає себе, тому не розуміє: яке зло завдає собі, в першу чергу, не вміючи мислити «від добра», стримувати гнів і не вимовляти порожніх і злісних слів. Така людина не навчена законослухняності, вона не чує голосу свого серця, тому не бачить того, що можна і потрібно негайно виправляти їй у собі.

- А якщо навколо мене всі такі, «неповноцінні»?

З ЧОГО ПОЧИНАТИ ОЗДОРОВЛЕННЯ?

Оздоровлення фізичного тіла після того, як зрозумієш причину своєї недуги, треба починати з пізнання сили волі, тобто заходи бажання (невідступне, наполегливе, завзяте) бути здоровим.

Оздоровлення душі треба почати з ревізії стану всіх тіл її складових (пам'яті - бажань - емоцій - думок). Лише після гармонізації їх (в одному рівні, ступені, підступені) можна починати пізнання в собі якості: віри - надії - любові.

Чому ніяк не вдається завершити процес пізнання себе? Тому, ймовірно, що почуття ці при їх розвитку, спрямовують думки людини розумної до осягнення не тільки себе, але і світобудови, і вічності.

Щоб досягти розуміння про вічність і безмежність, необхідно кожній окремій людині зупинитися одного разу в суєті обивательського життя і переосмислити все, що вже встиг дізнатися. Що встиг зрозуміти? З чим погодився? Що обурило, здивувало, надихнуло? Крім того, осмислити: чи правильно думав про явища, про людей і про себе самого до сих пір або помилявся? Грамотно або не завжди пристойними для освіченої людини словами висловлював свою думку? Чи благородні  здійснював вчинки або дозволяв невластиві витівки для людини інтелігентної, якою себе вважаєш?

Піньковська Емма Анатоліївна

Читати повністю

ПРОБУЖДАЕМСЯ, ОТРЕЗВЛЯЕМСЯ, ПРОЗРЕВАЕМ

Карта современных государств мира

Государства-члены ООН 

(включая зависимые территории)

на карте указаны голубым цветом)

Вспомним, для начала некоторые данные о государстве и государственности, о народности и народе.
Государство – политическая форма организации общества на определенной территории, с политико-территориальной суверенной организацией публичной власти, обладающая аппаратом управления и принуждения, которому подчиняется все население страны.

Однако, до сих пор ни в науке, ни в международном праве не существует единого и общепризнанного определения понятия «государство».

Международно-признанными государствами, считаются те, которые либо являются членами Организации Объединённых Наций, либо имеют реальную возможность стать таковыми, но добровольно от неё отказываются. По состоянию на февраль 2018 года таких государств насчитывается 195.

Все они, кроме Ватикана и Палестины, являются членами ООН.

Помимо признанных государств существуют территории, которые согласно резолюциям ООН имеют право на самоопределение, но не имеют возможности его осуществить вследствие оккупации. К таким территориям относится Палестина (точнее, её арабская часть - Западный берег реки Иордан и Сектор Газа) и Западная Сахара.
Республика Косово, признанное большинством государств-членов ООН, но не признанное Россией и Китаем - постоянными членами Совбеза ООН, что делает невозможным вхождение Косово в эту организацию, хотя оставляет возможность для получения статуса государства-наблюдателя.

КУЛЬТУРА НЕЗГОДИ

Війна між віруючими різних релігій. Війа між країнами. Війна між партіями. Війна між громадянами однієї країни. Війна між співробітниками одного колективу. Війна між членами однієї сім'ї... Війна забирає життя, руйнує віру, вбиває надію. Уяви, якою небезпечною є людина, при відсутності в ній внутрішнього миру. 

Зізнаємося собі, що дуже хочеться, аби відносини в сім'ї, в колективі, в соціумі «по щучому велінню, по моєму хотінню» змінилися від завтра і стали більш відкритими, поважними, доброзичливими, душевними. Чому, чим дорослішими і розумнішими ми стаємо, тим безжалісніше загострюються, оголюються виразки у суспільних взаєминах? Чому деякі з оточуючих людей (раніше доброзичливих) стають раптом неприємними, незрозумілими, ненависними? 
Для конкретної людини будь-які пояснення є вірними на даний момент. Вона так розуміє. Вона так вихована. Тому і судить так (по собі) про вчинки оточуючих. Деякі розумні й освічені люди часто не розуміють, як можна самим залишатися спокійними, стриманими, поблажливими, якщо навколо них постійно проявляються люди, які з легкістю, а деякі і з явним задоволенням їх ображають, дратують, докучають? Виявляється, можна і потрібно вміти бути стриманим.
Культурна людина вміє змовчати, зрозуміти і пробачити кривдника.
Для людини яка розумно мислить, уміє керувати своїми бажаннями та емоціями, неважко зберігати дружелюбність і повагу навіть до кривдника. Інтелігентна людина тим відрізняється від інших, що вміє поводитися з гідністю в будь-якій конфліктній ситуації. Адже вміння зберігати спокій – це індикатор розвитку її інтелекту. Стриманість – це індикатор виховання. Самовладання – індикатор мудрості.

Багато хто хотів би виховати в собі ці три чесноти, але як?

Розвиток загальної культури передбачає освоєння культури незгоди. Для вдосконалення культури спілкування один з одним предки залишають нащадкам моральні рекомендації: «сім разів відміряй, один раз відріж» (про дії); «Слово срібло, а мовчання – золото» (про мову); «Не приймай рішення в тому, в чому бере участь твоє роздратування» (про думки).

СОТРУДНИЧЕСТВО

Сотрудничать – работать вместе, принимать участие в общей деятельности. Труд – целесообразная и полезно-общественная деятельность человека, требующая умственного и физического напряжения. Со (приставка) – служит для образования имен существительных (и глаголов), означая общее совместное участие в чем-нибудь. Соученик, сотоварищ, соучастник, сослуживец, соавтор и еще множество других, образованных подобным образом слов, вошли в обиход и стали привычными и оттого малозначащими.

Со-труд-ники

 – это люди, занятые совместным общественно-полезным умственным или физическим трудом. Значит, по логике, при наличии культуры в их общественных отношениях, они должны быть друзьями, приятелями или, в крайнем случае, нейтрально настроены друг к другу?
Одно ясно: они не могут быть неприятелями или врагами. Сотрудничество не может быть эффективным в условиях личной неприязни.
Люди, употребляя в суете каждодневности и, часто умаляя преднамеренно или без злого умысла, в шутку, те или иные слова, обкрадывают себя, обедняют совершаемые ими дела, принижая значение многих слов и словосочетаний. До Святынь уже добрались в разгуле вседозволенности: шутят, иронизируют, насмехаются, порой кощунствуют и совершают надругательства.
Обрати внимание, на свою речь и мысли. Проверь свое личное отношение к Святыням.
Тест.
Найди любые две черты характера, над которыми ты постоянно подшучиваешь:
1.У представителей власти (любого ранга),
2.У своего коллеги (начальника или подчиненного),
3.У своего друга (подруги),
4.У своего супруга (супруги),
5.У своих родителей (дедушек, бабушек).
Если найдены десять таких черт: по две у всех перечисленных категорий, то шутливость твоя достигла предела. Для тебя существует угроза однажды потерять чувство меры и тогда, незаметно для себя, ты переступишь границу дозволенного. Там уж недолго стать предателем или отступником. Выходит, что к сотрудничеству во благо развития добродетелей в себе ты пока не вполне готов. Дело в том, что в определенных условиях предать интересы державы можно, подшутив над ее святынями с врагом. Или предать дружбу, подшутив над другом в его отсутствие. То же и на тему семьи.