КУЛЬТУРА НЕЗГОДИ

Війна між віруючими різних релігій. Війа між країнами. Війна між партіями. Війна між громадянами однієї країни. Війна між співробітниками одного колективу. Війна між членами однієї сім'ї... Війна забирає життя, руйнує віру, вбиває надію. Уяви, якою небезпечною є людина, при відсутності в ній внутрішнього миру. 

Зізнаємося собі, що дуже хочеться, аби відносини в сім'ї, в колективі, в соціумі «по щучому велінню, по моєму хотінню» змінилися від завтра і стали більш відкритими, поважними, доброзичливими, душевними. Чому, чим дорослішими і розумнішими ми стаємо, тим безжалісніше загострюються, оголюються виразки у суспільних взаєминах? Чому деякі з оточуючих людей (раніше доброзичливих) стають раптом неприємними, незрозумілими, ненависними? 
Для конкретної людини будь-які пояснення є вірними на даний момент. Вона так розуміє. Вона так вихована. Тому і судить так (по собі) про вчинки оточуючих. Деякі розумні й освічені люди часто не розуміють, як можна самим залишатися спокійними, стриманими, поблажливими, якщо навколо них постійно проявляються люди, які з легкістю, а деякі і з явним задоволенням їх ображають, дратують, докучають? Виявляється, можна і потрібно вміти бути стриманим.
Культурна людина вміє змовчати, зрозуміти і пробачити кривдника.
Для людини яка розумно мислить, уміє керувати своїми бажаннями та емоціями, неважко зберігати дружелюбність і повагу навіть до кривдника. Інтелігентна людина тим відрізняється від інших, що вміє поводитися з гідністю в будь-якій конфліктній ситуації. Адже вміння зберігати спокій – це індикатор розвитку її інтелекту. Стриманість – це індикатор виховання. Самовладання – індикатор мудрості.

Багато хто хотів би виховати в собі ці три чесноти, але як?

Розвиток загальної культури передбачає освоєння культури незгоди. Для вдосконалення культури спілкування один з одним предки залишають нащадкам моральні рекомендації: «сім разів відміряй, один раз відріж» (про дії); «Слово срібло, а мовчання – золото» (про мову); «Не приймай рішення в тому, в чому бере участь твоє роздратування» (про думки).

СОТРУДНИЧЕСТВО

Сотрудничать – работать вместе, принимать участие в общей деятельности. Труд – целесообразная и полезно-общественная деятельность человека, требующая умственного и физического напряжения. Со (приставка) – служит для образования имен существительных (и глаголов), означая общее совместное участие в чем-нибудь. Соученик, сотоварищ, соучастник, сослуживец, соавтор и еще множество других, образованных подобным образом слов, вошли в обиход и стали привычными и оттого малозначащими.

Со-труд-ники

 – это люди, занятые совместным общественно-полезным умственным или физическим трудом. Значит, по логике, при наличии культуры в их общественных отношениях, они должны быть друзьями, приятелями или, в крайнем случае, нейтрально настроены друг к другу?
Одно ясно: они не могут быть неприятелями или врагами. Сотрудничество не может быть эффективным в условиях личной неприязни.
Люди, употребляя в суете каждодневности и, часто умаляя преднамеренно или без злого умысла, в шутку, те или иные слова, обкрадывают себя, обедняют совершаемые ими дела, принижая значение многих слов и словосочетаний. До Святынь уже добрались в разгуле вседозволенности: шутят, иронизируют, насмехаются, порой кощунствуют и совершают надругательства.
Обрати внимание, на свою речь и мысли. Проверь свое личное отношение к Святыням.
Тест.
Найди любые две черты характера, над которыми ты постоянно подшучиваешь:
1.У представителей власти (любого ранга),
2.У своего коллеги (начальника или подчиненного),
3.У своего друга (подруги),
4.У своего супруга (супруги),
5.У своих родителей (дедушек, бабушек).
Если найдены десять таких черт: по две у всех перечисленных категорий, то шутливость твоя достигла предела. Для тебя существует угроза однажды потерять чувство меры и тогда, незаметно для себя, ты переступишь границу дозволенного. Там уж недолго стать предателем или отступником. Выходит, что к сотрудничеству во благо развития добродетелей в себе ты пока не вполне готов. Дело в том, что в определенных условиях предать интересы державы можно, подшутив над ее святынями с врагом. Или предать дружбу, подшутив над другом в его отсутствие. То же и на тему семьи.

МЕРЗЕННІСТЬ ЗАПУСТІННЯ

Якщо в якійсь державі, в середовищі політиків зафіксована епідемія брехливості, в науковому світі - епідемія атеїзму (безбожництва), а з середовищі священнослужителів - епідемія лицемірства, то можна впевнено ставити діагноз: prognosis pessima (прогноз невтішний, а точніше - дуже поганий).

Як визначити симптоми епідемії в політичному середовищі? За наявності хитрості, перебільшень в обіцянках своїм виборцям і зменшенні своєї провини від невігластва. Все це інструменти обману наївних людей, які не мають емоційного й ментального імунітету і тому наївні.

Настала пора розумно мислячим самим подбати про себе.
Симптоми епідемії безбожництва в науці - це спотворення дійсності в наукових роботах, фальсифікації в проведенні досліджень, плагіат.
Симптоми епідемії лицемірства в релігії - це множення числа «фахівців», які по-різному називають себе, але відносяться до однієї категорії - лицемірів, лукавих ошуканців. Одне з їхніх облич звернене до Бога, якого вони запевняють, що «служать» людям. Друге їхнє обличчя звернене до людей, яких вони запевняють, що є посланцями Бога на Землі. Найнеприємніше, що самі ж і вірять тому, що думають і говорять про себе.
Однак якщо в душі у таких людей немає «мерзенності запустіння», тоді вони можуть бути вельми і вельми корисними. Кожен у своїй справі.
Е. А. Піньковська
Читати повністю