Сьогодні молодь, яка виросла в умовах проголошеної свободи і демократії в одній конкретно взятій країні, із захватом зруйнувала, крім пам'яток про минуле життя своїх батьків і дідів, ще і всі державні інститути, почала поступово тверезішати. Все більше відчуваючи на собі жах безрозсудної вседозволеності.
Хто винен, що відомства, які мають стримувати осіб, що демонструють у суспільстві аморальну і божевільну поведінку, діють «не так», «не там», «не з тими»? Невже справа в тому, що загальне сп'яніння свободою все ще триває? Що робити? Мається на увазі: що робити «непитущим» і тим, хто вже повністю «протверезів»? Як, що, коли, кому щось вирішувати і щось забороняти? І що робити волелюбним людям у вільній і незалежній державі, якщо їх мову і дії починають забороняти, припиняти, засуджувати?
Ось на ці сакраментальні питання відповіді знають люди віруючі й розумно мислячі.
Перша відповідь прозвучить, як не дивно, у вигляді питання: «а судді хто»? Друга відповідь, теж у вигляді питання: а ти сам-то що пропонуєш? І третя запитальна відповідь або відповідне запитання: а сам-то ти що уже зробив і наскільки ефективним є те, що ти зробив для протверезіння і оздоровлення суспільної моралі? Ото ж бо й воно! Дуже багато розумні люди звикли скаржитися, дорікати, критикувати, констатувати те, що не подобається. «Жнив багато та робітників мало» (Лк. 10: 2)
І що робити? Знову заборони: не робити того, не говорити цього? Як же співвіднести поняття вільної волі і численних заборон, що виходять у дитинстві від батьків, в юності – від вчителів, у зрілому віці – від державних мужів? Де ж вона, свобода?
У міру олюднення, в зв'язку з розвитком свідомості людини і людства, давним-давно, на перших етапах еволюції були осмислені та передбачені рамки громадського співіснування різних людей в умовах сім'ї, колективу, країни, планети. Рамки ці не змінювалися протягом трьох з половиною тисяч років (не вбий, не свідчи неправдиво, не кради, не чини перелюбу).
У всіх країнах світу законодавчо забороняється людині вбивати людину, забороняється брехати, красти, зраджувати. Чому скрізь одне і те ж заборонено, якщо людей розумних і освічених стає все більше? Щоб усім, хто шанобливий до друга і незнайомої людини, хто законослухняний, можна було комфортно жити, працювати, займатися улюбленою справою.
Рамки ці, звані мораллю суспільства, змінюються разом з духовним ростом кожного члена суспільства.
Ось на ці сакраментальні питання відповіді знають люди віруючі й розумно мислячі.
Перша відповідь прозвучить, як не дивно, у вигляді питання: «а судді хто»? Друга відповідь, теж у вигляді питання: а ти сам-то що пропонуєш? І третя запитальна відповідь або відповідне запитання: а сам-то ти що уже зробив і наскільки ефективним є те, що ти зробив для протверезіння і оздоровлення суспільної моралі? Ото ж бо й воно! Дуже багато розумні люди звикли скаржитися, дорікати, критикувати, констатувати те, що не подобається. «Жнив багато та робітників мало» (Лк. 10: 2)
І що робити? Знову заборони: не робити того, не говорити цього? Як же співвіднести поняття вільної волі і численних заборон, що виходять у дитинстві від батьків, в юності – від вчителів, у зрілому віці – від державних мужів? Де ж вона, свобода?
У міру олюднення, в зв'язку з розвитком свідомості людини і людства, давним-давно, на перших етапах еволюції були осмислені та передбачені рамки громадського співіснування різних людей в умовах сім'ї, колективу, країни, планети. Рамки ці не змінювалися протягом трьох з половиною тисяч років (не вбий, не свідчи неправдиво, не кради, не чини перелюбу).
У всіх країнах світу законодавчо забороняється людині вбивати людину, забороняється брехати, красти, зраджувати. Чому скрізь одне і те ж заборонено, якщо людей розумних і освічених стає все більше? Щоб усім, хто шанобливий до друга і незнайомої людини, хто законослухняний, можна було комфортно жити, працювати, займатися улюбленою справою.
Рамки ці, звані мораллю суспільства, змінюються разом з духовним ростом кожного члена суспільства.